The Japan Times - Росія після Путіна: «Парламент із шансом в один відсоток»

З’їзд народних депутатів у вигнанні працює над законами для демократичного переходу в Росії. Москва заборонила діяльність цього органу, визнавши його терористичною організацією. Учасник З’їзду Максим Мотін пояснює, чому, попри все, продовжує вірити в успіх цього політичного експерименту.

У грудні 2025 року Верховний суд Росії визнав З’їзд народних депутатів, членом якого я є, терористичною організацією та заборонив його діяльність на території Росії. Суд обґрунтував своє рішення твердженням, що організація підтримує та виправдовує тероризм. Згодом Федеральна служба з фінансового моніторингу — Росфінмоніторинг — також внесла З’їзд до переліку осіб та організацій, яких відомство пов’язує з тероризмом або екстремізмом. З’їзд відкидає ці звинувачення. Невдовзі після цього ми зустрілися у Варшаві. Чим же займалася там ця організація, настільки небезпечна з погляду Москви? Ми писали закони.

Закони про вільні вибори, освіту та розбудову демократичних інституцій. Ми обговорювали репарації Україні та амністію для російських військовослужбовців, які добровільно складуть зброю і припинять свою участь у війні. Для організації, яку Москва оголосила терористичною, це доволі незвичний арсенал. Однак у сучасній Росії людина із законопроєктом часом здається небезпечнішою за людину з гвинтівкою.

Парламент без держави
З’їзд народних депутатів було створено в листопаді 2022 року — приблизно через вісім місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Його перше засідання відбулося в Польщі. Ідея була такою ж простою, як і амбітною: у країні, де вільні вибори ліквідовано, а парламент, на нашу думку, перетворився на машину автоматичного схвалення рішень президентської адміністрації, на політичне представництво можуть передусім претендувати ті, кого свого часу справді обирали громадяни.

За власними даними, нині до З’їзду входять 135 колишніх депутатів із 38 регіонів Росії. Серед них — колишні депутати Державної думи, регіональних парламентів і муніципальних представницьких органів, а також колишні мери. Я сам із 2012 до 2017 року був муніципальним депутатом московського району Печатники. Більшість учасників сьогодні живуть у вигнанні — від Вільнюса й Варшави до Тбілісі. Однак деякі й досі перебувають у Росії. Вони долучаються до засідань через зашифровані канали зв’язку, не показують облич і не розкривають своїх імен. Варто лише замислитися: у 2026 році люди, яких колись обирали їхні сусіди, змушені діяти як учасники підпільного руху, лише щоб обговорювати майбутній закон про освіту. Це говорить про політичну реальність Росії більше, ніж безліч резолюцій.

27 документів за три дні
Дев’ята сесія З’їзду відбулася у Варшаві з 27 до 29 червня 2026 року. За даними організаторів, у ній взяли участь близько 60 делегатів — приблизно половина особисто, решта онлайн. За три дні було розглянуто або ухвалено 27 документів. На офіційному сайті З’їзду, зокрема, опублікували рішення про міжнародне представництво демократичної Росії, а також закон про амністію для російських громадян, які добровільно припинять свою участь у війні проти України.

Наша робота ведеться у двох напрямах. По-перше, ми переглядаємо закони, ухвалені або змінені за Володимира Путіна для захисту наявної системи влади. По-друге, розробляємо відповіді на проблеми, породжені війною, з якими доведеться мати справу будь-якій майбутній Росії. Серед них — концепції демонтажу авторитарної системи, демілітаризації країни та виплати репарацій Україні. Крім того, передбачається комплексна перевірка колишніх співробітників спецслужб і представників злочинних мереж, які отримують вигоду від нинішньої системи. Не можна допустити, щоб після можливої зміни влади вони просто змінили політичні вивіски й знову перебрали контроль.

Військові питання та питання безпеки опинилися в центрі варшавської сесії. З’їзд ухвалив резолюцію, у якій Російську Федерацію названо державою — спонсором тероризму, а Федеральну службу безпеки визнано злочинною організацією. Ці рішення виражають політичну та правову позицію З’їзду, однак наразі не мають юридичної сили як державні акти. Особливо важливою я вважаю запропоновану модель амністії для російських військовослужбовців, які добровільно складуть зброю. Той, хто хоче, щоб солдати відмовилися виконувати злочинний наказ або залишили фронт, повинен дати їм юридично переконливу відповідь на просте запитання: що буде зі мною потім?
Крім того, ми займалися захистом політичних в’язнів, новим виборчим законодавством, майбутньою зовнішньою політикою та системою освіти для демократичної Росії.

Законопроєкти замість конференційної риторики
Російська опозиція у вигнанні проводить численні форуми й конференції. Там звучать промови, відбуваються панельні дискусії та ухвалюються резолюції із закликами до демократії, прав людини й миру. Усе це має своє значення. Однак З’їзд — єдина відома мені структура російської опозиції, яка систематично займається створенням правової інфраструктури для перехідного періоду. Ми не пишемо чергових маніфестів про те, якою прекрасною одного дня може стати вільна Росія. Ми намагаємося підготувати тексти законів, які можна буде покласти на стіл уже першого дня після того, як нинішня система припинить існування.
За кожним документом стоять багато годин роботи в комітетах, суперечки навколо окремих формулювань і компроміси між людьми з абсолютно різними політичними біографіями. Ця робота не має ефектного вигляду. З неї рідко виходить вірусне відео. Саме тому вона важлива.

У 1990-х роках у Росії не було міцної правової основи для перехідного періоду, заздалегідь підготовленої демократичним шляхом. Багато реформ ухвалювалися в умовах гострого дефіциту часу. Олігархічні інтереси, колишні чиновники та силові структури скористалися слабкістю інституцій. Наслідки цього й досі визначають розвиток країни. Ілля Пономарьов, ініціатор З’їзду та колишній депутат Державної думи, формулює завдання так: «Зміни можуть настати дуже швидко й дуже різко. Тому ми повинні підготуватися заздалегідь».

Без конкретної попередньої роботи, застерігає він, країна знову ризикує опинитися в ситуації, коли авантюристи й олігархи переписують закони у власних інтересах.

Чітка позиція щодо війни
На мою думку, наша політична позиція не залишає місця для евфемізмів: війна — це не «конфлікт» і не «спеціальна військова операція». Росія напала на Україну. Україна має право на безпеку та на відшкодування завданих збитків. Міжнародно визнані кордони 1991 року, включно з Кримом, мають бути дотримані. З’їзд також підтримує контакти з російськими добровольчими формуваннями, які воюють на боці України проти армії Кремля. Ці зв’язки спричиняють політичні суперечки та дають критикам один із головних приводів для нападок. Проте ми їх не приховуємо. Той, хто вважає цю війну злочинною, повинен бути готовий відповісти, що саме він особисто робить для її припинення. У різних людей відповіді будуть різними. Наша відповідь полягає передусім у підготовці політичної та правової альтернативи для післявоєнного періоду.

Рішення російської влади визнати З’їзд терористичною організацією також слід розглядати в цьому контексті. Москва вважає зв’язки провідних членів З’їзду зі збройним опором доказом терористичної діяльності. Ми ж розглядаємо це рішення як частину політичних репресій проти опонентів нинішньої системи. Сумлінна європейська журналістика повинна представляти обидві позиції, не подаючи без перевірки рішення та визначення російської влади як нейтральний опис фактів.

«Хто вас обрав?»
Найчастіший закид на адресу З’їзду звучить так: хто ви такі, щоб писати закони для Росії? Вас ніхто не обирав до цього парламенту. Запитання справедливе. Нинішній З’їзд не отримав легітимності на загальнонаціональних виборах. Він не може замінити вільні вибори й не має мандата на постійне управління Росією. Однак його учасників у різний час і на різних політичних рівнях обирали російські громадяни. Ми не виводимо звідси права на вічну владу. Але вбачаємо в цьому відповідальність використати свій парламентський досвід для підготовки можливого переходу.

Майбутня демократична Росія зможе отримати легітимність лише через вільні вибори. Однак доти, доки такі вибори не стануть можливими, усе одно доведеться ухвалювати рішення, захищати інституції та створювати правові основи. Саме на цьому складному проміжному етапі зосереджена наша робота. Можливо, ймовірність того, що наша модель колись знадобиться, становить лише один відсоток. Але один відсоток — це не нуль.

Чи розпадеться Росія?
Одне з найскладніших питань стосується територіального майбутнього країни. Чи може Росія розпастися так само, як Радянський Союз? Ілля Пономарьов вважає такий сценарій можливим, але не найбільш імовірним. На його думку, регіональний устрій сучасної Російської Федерації помітно відрізняється від устрою Радянського Союзу. Лише в небагатьох регіонах титульна нація становить явну більшість населення.

Вирішальним може виявитися те, які стимули будуть запропоновані регіональним елітам. Під час розпаду Радянського Союзу політичні та економічні інтереси також відігравали центральну роль. Тому демократична Росія повинна створити федеративну модель, у якій співпраця буде привабливішою за відокремлення. Успіх такого проєкту залежатиме не лише від текстів законів. Але без правової основи досягти його буде значно складніше.

Майбутнє Росії — європейське питання
За словами організаторів, у варшавській сесії також взяли участь депутати польського Сейму та Верховної Ради України, науковці й представники громадянського суспільства. Одна з дискусій була присвячена зростанню напруженості між Варшавою та Києвом. Глибокий політичний розрив між Польщею й Україною був би небезпечним для всієї Європи. Кремль використає будь-яку історичну суперечку та будь-який сучасний конфлікт інтересів, щоб послабити відносини між сусідніми країнами.

Тому З’їзд також бачить себе платформою для діалогу, на якій польські та українські парламентарі можуть разом із російськими демократами обговорювати майбутню архітектуру безпеки регіону. Питання про те, якою буде Росія після війни, давно перестало бути суто внутрішньою російською справою. Воно стосується безпеки Європи — а отже, і Швейцарії. Історія Берлінського муру показує, наскільки швидко можуть зруйнуватися системи, що здавалися стабільними. Ще 1988 року мало хто зі спостерігачів очікував, що вже за рік кордон відкриють, а сам мур розберуть на частини й почнуть продавати як сувеніри.

Коли немислиме стало реальністю, головне запитання вже полягало не в тому, чи може це статися. Воно звучало інакше: хто готовий до ранку наступного дня? У випадку НДР поруч існувала Федеративна Республіка Німеччина — з дієвими інституціями, чинною правовою системою та людьми, здатними взяти на себе відповідальність за державу. Подібної «другої Російської Федерації» не існує.

Тому хоча б її обриси необхідно створювати заздалегідь: на засіданнях у Варшаві, через зашифровані канали зв’язку та в комітетах, члени яких після основної роботи безоплатно сперечаються щодо формулювань майбутнього закону про вибори.

Історія не звіряється з букмекерськими коефіцієнтами
Влітку 2026 року Кабо-Верде, острівна держава з населенням трохи більше ніж пів мільйона осіб, уперше взяла участь у чемпіонаті світу з футболу. У групі з Іспанією та Уругваєм збірна не програла жодному з двох колишніх чемпіонів світу й вийшла до плей-оф. Майже ніхто не очікував від неї такого успіху. Однак історія не звіряється з букмекерськими коефіцієнтами. Вона не завжди розвивається за найбільш імовірним сценарієм. Іноді вона обирає можливість, до якої майже ніхто не був готовий. Коли нинішня російська система припинить існування — а будь-яка політична система колись закінчується, — країна постане перед фундаментальним вибором. Або представники силових структур знову вдягнуться в демократичні костюми й очолять удавані зміни. Або вперед вийдуть люди, які мають парламентський досвід, готові законопроєкти та чіткі зобов’язання перед сусідами Росії. Ми працюємо заради другого сценарію.

З’їзд поки що не є парламентом, який отримав демократичну легітимність, і тим більше визнаним урядом. Але він є чимось більшим, ніж абстрактна надія: він проводить засідання, розробляє закони й намагається підготуватися до першого ранку після того, як нинішня система припинить існування. Можливо, наші шанси справді становлять лише один відсоток. Але один відсоток здатен стати історією. Нуль відсотків буває лише там, де ніхто не робить першого кроку.